У галузі переробки олійних культур існує парадокс. Підприємства можуть мати сучасні лінії пресування, автоматизовані лабораторії, контроль якості на кожному етапі — але при цьому не розуміти, скільки насправді коштує їхня продукція.
Коли говорять про ціну на зерно, зазвичай мають на увазі біржові котирування, експортні індекси або закупівельні ціни трейдерів. Але для аграрія реальна ціна формується значно пізніше — у той момент, коли зерно проходить через елеватор.
Соняшник залишається однією з найприбутковіших культур в Україні, проте більшість фермерських господарств продовжують реалізовувати його як сировину. При цьому вони втрачають значну частину потенційного прибутку, який можна отримати через власну переробку.
Соя залишається однією з найприбутковіших культур в Україні, але багато фермерів досі продають її як сировину, втрачаючи значну частину потенційного прибутку.
Контроль якості зерна та олійних культур — це зона, де сходяться гроші, інтереси і людський фактор. У класичній схемі лаборант бачить, від кого приїхала машина, знає контрагента і часто розуміє, «який результат буде зручнішим». Навіть без прямого тиску це створює ризик упередженості.
Приймання зерна на елеваторі або насіння соняшнику й сої на олійно-переробному заводі — це завжди зона підвищених ризиків: черги, людський фактор, конфлікти з водіями, помилки у зважуванні, «сіра» корекція даних. Саме тому безлюдна вагова стає практичним інструментом контролю та економії.
